Василь Кондрат

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ

Україно, свята мати героїв! Зійди до серця мого. Прийди з бурею кавказьких вітрів та шумом карпатських ручаїв, боїв славного войовника батька Хмельницького, тріумфом та гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів. Нехай душа моя в Тобі відродиться, в славі славою Твоєю опроміниться. Бо Ти, пресвята, все життя моє, бо Ти – все щастя моє.

Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениці. Принеси мені зойк катованих: в полях, у тюрмах, на засланнях.

І щоб віра моя була гранітом, щоб сміло я йшла у бій, так як ішли герої за Тебе, святу, за Твою славу, за Твої ідеї.

Щоб пімстити ганьбу і неволю, стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром і Крутами, геройську смерть вождя української національної революції полковника Євгена Коновальця, Головинського, Данилишина, Галаяди і тисяч, тисяч незнаних, що кості їх порозкидано або тайком загребено.

Кволості нехай не знаю я і вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, залишайся у серці моєму у тяжкі хвилини мойого життя.

Зрости мене до ясних чинів.

В тих чинах нехай знайду смерть солодку, смерть у муках за Тебе, відвічна Україно, свята, могуча і соборна.

Слава Україні!

(Записала Людмила Варищук від Ганни Іванівної Хомінець, зв’язкової УПА, псевдо Олеся, арештованої 12.02.1946 р., амністованої в 1954 році.)

(Примітка: чин – дія, чинити ? діяти)

       ***

Летить ворон з чужих сторон

Тай жалібно кряче.

Не одна тут стара мати

Так жалібно плаче.

Плаче мати за донькою,

А брат за сестрою,

Малі діти за мамою,

Що вже сиротою.

***

У неділю на Великдень

Всі сіли снідати,

А ми стали фасолеву

Зупу діставати.

Ой стала я над тов зупов,

Тяженько зітхнула.

Здає ми сі, що м ніколи

Удома не була.

У неділю на Великдень

Усі дзвони дзвонять,

А нам в’яжуть назад руки,

На протокол водять.

Як привели на протокол,

Сказали сідати.

«Цей Великдень, бандерівко,

Будеш пам’ятати.»

«Цей Великдень, капітане,

Дуже добре знаю.

За протокол не питайте,

Бо не пам’ятаю.»

(Складено на Великдень 1946 року в Коломийській тюрмі всіми співкамерницями.)

***

Сьогодні Святий вечір,

Я його не бачу.

Сиджу на чужині,

І гіренько плачу.

Плачуть мої очка

І глядять на небо,

Що вже зійшла ясна зірка,

Вечеряти треба.

З ким я сяду вечеряти

У чужій чужині?

А хто займе моє місце

У моїй родині?

***

Якби знала моя мама

Яка мені біда.

Замкнули мене у лагер,

Що не виджу світа.

Продай, мамо, продай, мамо,

Ті сиві корови,

Тай викупи свою доню,

З тяжкої неволі.

Мати моя добра була,

Корови продала,

Тай узяла всі ті гроші,

Адвокатам дала.

А адвокат узяв гроші,

І казав чекати.

Зараз тебе суд покличе,

Буде ся питати.

Два сиділи, два писали,

А два диктували.

А як пішли радитися,

Десять років дали.

Суддя каже: «Забагато»,

Прокурор: «Замало».

А адвокат попліскує:

«Відсидиш помало».

«Бодай же вам, адвокати,

Так легко конати,

Та як мені, молоденькій,

В тюрмі відбувати.»

(Всі вірші записала Людмила Варищук від Ганни Іванівної Хомінець, зв’язкової УПА, псевдо Олеся, арештованої 12.02.1946 р., амністованої в 1954 році.)